Континум (7)
Це щось новеньке. Вежа часу. А чому не просторово-часового континууму? На цю мою думку Едвард реагує миттєво.
- Так би і назвали, але тоді просто не мали такого поняття, як континуум.
У мене з’являється бажання негайно піти до бібліотеки і з’ясувати, що то за вежа, і чому вона така небезпечна, але я не в курсі, чи є в бібліотеці каталог, бо вона все ж таки завелика для простого пошуку певної книжки на поличці. Тому спочатку вертаюсь у столову і, наливаючи собі ще чашечку кави, прошу Едварда:
- Розкажи, будь ласка про Вежу.
Якось непомітно я стала звертатися до Едварда по-домашньому, начебто ми знайомі тисячу років, або він був моєю нянькою з пелюшок. Едвард нічим не виказав, що помітив цю зміну у моєму ставленні до нього, але, все ж таки, я відчула, що його голос трохи пом’якшав.
Едвард сідає на кінчик стільця, знизує плечима і зауважує:
- Казки про Вежу Часу вам повинна була розказувати ваша бабуся, і , мабуть, таки розказувала, але вашій сестрі, бо вас поряд просто не було, а ви читали про цю споруду не одноразово, хоча, якщо зважувати на дію зілля, думаю, що варто нагадати, що це таке.
І Едвард неквапливо почав:
- На вершині Гори Забутих Імен стоїть Вежа, що не підкоряється законам людей. Казки і оповідки різних мандрівників кажуть: це не споруда, а стародавній дракон, який колись проковтнув зірку й застиг у часі. Його луска – це сходи вежі, що можуть завести будь-куди, крила - часопис світу, з них була створена бібліотека , що знаходиться на другому поверсі, а вікна – велетенські очі, що бачать минуле та майбутнє одночасно.
Едвард трохи помовчав, дивлячись на мою реакцію, якої майже не було, я просто уважно слухала, а потім додав:
- Якщо матимете бажання знати більше, то у третьому стелажі на п’ятій поличці знизу є кілька фоліантів саме про Вежу. Обід і вечерю я можу принести вам до письмового столу, ви навряд чи зможете відірватися…
-
Навіть після тих слів я не здивувалася, бо бажання зачинитися в бібліотеці поки я не здобуду інфи про себе саму і оточення, мене не залишало. Тому я допила каву і почимчикувала на другий поверх, а Едвард почав прибирати на кухні. Якби не бібліотека і не загадки дивної Вежі, яка повинна була не відпускати мене просто так, звичайно, я б ще довго спостерігала саме за Едвардом, дії якого були щонайменше цікавими, бо він майже не торкався своїми маленькими ручками посуду і взагалі нічого з речей. Натомість речі самі рухалися, тарілки вкривалися мильною піною під струменем води з крану, а потім обтиралися рушником і ставали на поличку. Все це нагадувало казковий фільм для дітей, з тією тільки різницею, що не було фільмом.
В кабінеті я згадала, що у мене повинен бути щоденник, але цікавість до вежі подолала цікавість до того, що саме я писала в щоденнику. Тому я одразу пішла до стелажів з книжками і досить швидко знайшла старезну і товстезну, а головне, важку книжку, на палітурці якої була зображена вежа, а назва не була навіть загадковою. «Вежа часу, збірка фактів і оповідок».
Книга була перенесена на стіл, а у верхній шухляді я знайшла чистий блокнот для нотаток, бо прочитати книгу було замало, а оскільки я не сподівалася, що пам’ять функціонує так, як належить, то все цікаве мало бути занотованим. Записи у книжці виявились досить дивними, здавалося, що її писало принаймні півсотні різних людей у відсутності будь-якого редактора. Тому і запис у блокноті не був схожий на щось наукове. Скоріше на роздрібнені спогади різних дослідників Вежі..
«Дзеркала в стінах – це "двері" для парадоксів. Вони можуть відображати будь-що, залежно від того, яку таємницю шукаєш.
На третьому поверсі вітер із майбутнього іноді вихоплює спогади (краще триматися за поручні!).
Пил на підлозі може мати різний аромат і навіть смак, але щоб не скуштувати ціаніду, не радимо ризикувати.
Іноді вежа може давати підказки. Це можуть бути сліди на підлозі чи написи на стінах – інколи клинопис, інколи – дитячі малюнки вугіллям чи крейдою.
Можна пробути в Башті півгодини, а вийшовши побачити, що пройшло півроку, а інколи відбувається навпаки.
У вежі є портали, які відкриваються раптово. Кажуть, що для цього треба принести Башті принести дарунок без цінності: пусте яйце, нитку з власної одежі або написане на папірці ім’я коханої людини, яке більше нікому не назвеш.
Вежа вибирає тих, хто подобається. Бо час – не дорога, а істота. Вона пускає лише тих, хто не шукає влади, бо бачила тисячі імперій – всі вони пил на її крилах; хто знає больовий поріг минулого, хто готовий заблукати, але той, хто хоче "виправити" історію, може застрягти у вічності.
Усвідомте: Вежа не показує події – вона показує найглибше бажання душі.
Якщо вікна Вежі потемніли – не роби нічого, зачаїсь, нічого не торкайся. Можливо, саме зараз у когось виникло бажання твоєїї смерті.
*******
далі буде